Історія Центру СПІКЕР
Реальна СПІКЕР-історія, нині сприймається як легенда
У солідних компаній є своєрідні «красиві історії» свого створення. У нас теж є своя, реальна. Троє людей, які знали один одного багато років, в чудесний теплий вечір 19-го травня 2001 року (червона дата в календарі неіснуючої держави 🙂 походжали по вуличках старого Подолу… Зовсім несподівано виникло питання: «А чи є в Києві місце, де вчать красиво і точно виражати свої думки? А виступати публічно? А гідно вести суперечку?»
Питання явно були риторичними – через хвилину у всіх трьох заблищали очі! Стало ясно, чим саме слід займатися: відразу було прийнято рішення «створювати власне ДЄЛО» 🙂
Так, в 2001 році, ми були першими, хто став навчати МАЙСТЕРНОСТІ СЛОВА. Вперше в Україні був реалізований спеціалізований тренінг-центр «СПІКЕР». Сама назва «СПІКЕР» народжувалося важко – складно було знайти слово, що однаково звучить українською та російською мовами, точно відображає нашу тематику навчання.
Уже через кілька днів, маючи на руках, візитки, які ще пахли друкарською фарбою, ми пішли на перший в нашому житті ділової раут… як «бізнес-тренерів з ораторської майстерності та ефективної комунікації« Центру мовних технологій «СПІКЕР». Ми круто себе називали 🙂
Кому викладати? Ми розуміли, як це важливо! Впливає на якість навчання, на кількість учасників наших тренінгів… На те, скільки проіснує сам наш бізнес-проект.
Тоді здавалося, що це питання одне з найлегших! В нашому колі знайомих багато (і ми самі) мали відношення до тренінгів, до риторики. Наявність скоро зникла – «кадрове» питання вічне! І вчитися доводиться постійно… Недарма кажуть, що всім народженим в травні має бути чимало маятися в життя.
Ми теж мучилися і, як тоді вважали багато наших колег по ринку, чудили. (Зате через пару років ми почули від найвідоміших тренерів країни: «Ви зробили все класно, ми самі вирішили дещо у вас перейняти: поетапне навчання, вечірні тренінги. А вашу ідею просувати послуги в метро ми самі думаємо взяти на озброєння!» ).
Ми прагнули створити «системне» навчання: ґрунтовну, комплексну програму. Вважали, що для ораторської майстерності необхідно знати закони логіки, правила аргументації (окрема наука, не те саме, описаним в брошурах «видатних секретів обраних»), прийоми дебатування, способи запам’ятовування інформації (ейдетика), техніки психології спілкування… Це зараз, посидівши з півгодини в мережі можна без праці «позичити» у інших тренерів стандартний набір програм тренінгів, що дозволяють розвинути риторичні навички. А тоді все це нічого не було, нам доводилося з нуля все складати самим.
А якщо комплексну, то ясно, що навіть самий ерудований і талановитий фахівець не зможе навчити людей всьому. Потрібна команда – досвідчених і перевірених! Вчити композиції мови повинен риторик, відчувати себе впевненіше – психолог, покращувати пам’ять – ейдетика, розвивати голос і вдосконалювати дикцію – викладач по техніці мови.
Багато тренерів у нас були на той момент в команді, а якщо не вистачало фахівців, ми наполегливо шукали… Майже ніхто не відмовлявся з нами працювати – ідея подобалася багатьом. Не всі експерти – тренери у нас затрималися: хтось не підходив нам, а комусь – ми самі. Занадто скромними були тренерські гонорари в перші рік-два.
Ще задачка не для людей зі слабкими нервами: якщо одну і ту ж програму веде команда тренерів, іноді необхідна заміна. Хвороба, поїздки, сімейні обставини… Це теж потрібно було враховувати, узгоджувати… Перші розкладу занять вважалися і перевірялися на спеціальній екселевскій програмі!
З чого починати курс? З вивчення композиції мови? З прийомів спілкування? Вести блоки (риторику, ейдетика, конфліктології та ін.) Послідовно, від і до, або розтягнути ці теми з усього курсу навчання? Що робити, щоб страх публічних виступів був назавжди забутий тими, хто до нас приходить вчитися? Які вправи для цього давати? Коли, в якій формі?…
Про те, скільки плакатів, стікерів, друкованих аркушів було використано для того, щоб чітко вибудувати послідовність тематичних блоків в курсі тренінгів – не злічити! Наші квартири нагадували військові штаби. Експериментували, додавали, міняли багато на ходу, коли групи вже займалися…
Це тепер ми, дивлячись на будь-яку програму тренінгу з публічних виступів, відразу можемо сказати, чи створена вона професійно, чи вирішує основні завдання навчання… Але щоб досягти такого рівня компетентності потрібно немало часу, сил, нервів.
Яка наївність думати: якщо тренінг створений, за ним відразу стануть в чергу! Кому потрібен тренінг, про який мало хто знає?
Ми добре розуміли, що просування даного курсу – це ВСЕ для успіху нашого проекту. Ми не розраховували, що відразу «все буде ок» з набором груп: не було солідних вкладень у розкручування цієї ідеї. Але ж реклама повинна бути! Що робити?
Подавши пару оголошень в друковані ЗМІ, ми стали з надією і впевненістю в правоті нашого плану чекати шквалу (неодмінно шквалу!) дзвінків. Але його не було…. Пару-трійку зацікавлених дзвінків в день і все. (Як згодом виявилося, часто нам дзвонили з ліцеїв і курсів. Цікавилися програмою і навіть зманювали наших фахівців :))). Потрібно було відкривати першу «серію» тренінгів (не одну ж групу, ми були нахабно впевнені у важливості нашого наміру!), а список бажаючих у нас навчатися поповнювався дуже повільно…
Череда презентацій курсу по школам, роздача рекламних листівок тренінгів на Петрівці і ін. Не принесли істотного результату. Ми сиділи на старті, в бойовій готовності, а навчати було практично НІ-КО-ГО… У нас така чудова ідея, а бажаючих навчатися не більше 10 чоловік, різного шкільного віку – від 8 до 17 років!
Маючи багатьох друзів і знайомих, ми стали надзвонювати, розповідати (явно захоплено, судячи з реакції слухачів) про свій проект. Іноді просто так, для власної наснаги… І таки знайшлися друзі, які, розуміючи важливість нашої «навчальної затії», запропонували допомогу з рекламою. За шалено дорогу розклейку наших рекламних банерів в кожному (!) вагоні столичного метро нам дозволили платити по-етап-но.
Це була 100% вдача: ми стали отримувати від 40 до 60 дзвінків на день. І яких дзвінків! Хто нам тільки не дзвонив і будь запитань не ставив! Мами і тата, бабусі і дідусі. Вчителі та директори шкіл. Викладачі вузів і чиновники Міносвіти. А ще сотні дзвінків від менеджерів і керівників різних рівнів і структур. Телефон розривався з 8 ранку і до 23-х вечора!
Непросто було тоді відповідати на численні різнопланові питання. З вдячністю згадуємо про те, що багато «зацікавлені» нерідко навчали нас. Що говорити, в якій формі, коли саме – оператори колл-центру і клієнт-менеджери нас зрозуміють.
Друзі допомогли і в тому, що діти наших друзів стали займатися в перших підліткових групах. Ми навчали їх дітей, вони – сумлінно за це заплатили.
І найголовніший, але такий щасливий наш прокол: перші дві програми ми придумали для підлітків і студентів. Такими тоді були наші діти і ми добре розуміли важливість мовних навичок для них. Так-так, ґрунтовно, командою, готувалися навчати ТІЛЬКИ молодь. Як ми тоді помилялися!
Яке ж було наше здивування, коли після тільки перших двох презентацій з батьками школярів, до нас записалися і самі батьки! Виявилося, що багато дорослих хочуть навчатися самі! Разом, ми відразу набрали дві групи підлітків 11-13 і 14-16 років і… дві (!) Групи зовсім зрілих людей! Тоді ми зрозуміли: школа риторики для дорослих – нова ніша в вітчизняній освіті, затребуваний запит!
Про те, як в режимі конвеєра нам довелося перебудовувати для дорослих програму з риторики, як погоджувати тренерські підходи (а деякі з тренерів працювали в одній «зв’язці» в перший раз – про яку злагодженій роботі могла тоді йти мова?) – згадувати нелегко. Реально було складно!
І тим не менше, наш перший тренінг Школа ораторської майстерності стартував 22 вересня 2001 року. Вартість участі була 495 грн.. Суботня група, 35 годин (7 субот), вели 7 тренерів!
І почався шлях, який кожен з нас згадує з любов’ю, і за яким ми йдемо і сьогодні, також люблячи свою роботу і всіх тих, хто до нас приходить вчиться 🙂