Адже це зрозуміло, чому людей, які говорять тихо, монотонно, довго і тільки про своє називають “душними” людьми?

Через прямо-таки фізичний дискомфорт від спілкування та потреби втекти й ковтнути свіжого повітря.

Погодьтеся, у кожного були такі зустрічі. Коли співрозмовник зі старту заводить свою монотонну мову, зазвичай тиху. І, як правило, висловлює невдоволення, незгоду та взагалі “як усе погано”.

І ви намагаєтеся заперечити, повернути розмову в конструктивне русло або просто посилаєтеся на брак часу. Але ці задушливі люди вдають, що не почули. Й бубонять і далі.

Переговори з такою людиною можуть тривати довго та болісно. Тихо, але вперто він упиратиметься виключно у свої проблеми. І повністю ігнорувати ваші спроби вставити слово, висловити думку чи змінити тему.

Порада?

Просікайте відразу. Спробуйте побудувати діалог. Вдалося? Тож, не все втрачено. Бубонить? Біжіть одразу. Цінуйте час та своє свіже повітря)

Потім мейл йому напишете,, може й вдастся домовитися.